Субота, Серпень 18

Світло в кінці тунелю Кельменеччини для кожного

Ми можемо говорити різними розумними словами про те, що конче, докорінно, змінити наше самоврядування. Говорити про те, що воно у нас геть пройняте радянською пліснявою і нинішній середньостатистичний сільський голова, за малими винятками, це “оплот” радянського мислення з ненаситним апетитом головного корупціонера на селі.

Кожен сільський голова, який перебуває на своїй посаді більше двох каденцій, це на 99,9% той, хто «добре» зрозумів як «демократично» проводити вибори і в суботу перед виборами вже «мочить…» свою перемогу, а в ніч після виборів, десь у ліску, горять бюлетені всіх тих, хто хотів змін…

Як правило, у таких голів СВОЯ команда працівників у сільській раді і ГЕТЬ СВОЇ, маріонеткові, депутати. Законом «Про корупцію» вони не переймаються! Тому в депутатах як не всі сусіди, то вся родина, то ще кілька працівників апарату ради, що є цілковито протизаконно.

Корупція росте не з Києва, коріння її в наших селах. Сільський голова – царьок! Він приймає рішення. І приймає його таким, як йому особисто заманеться.

Злочинна влада ще 5 років тому зняла з прокуратури наглядову функцію за законністю прийнятих рішень місцевими радами. У посттоталітарних країнах, а ми є саме посттоталітарною державою, такого категорично не можна було робити. Це перетворило українське самоврядування на все державне свавілля сільських, селищних, міських… голів.

Кожен такий сільський «ЦАР» має тепер під собою  десятки безграмотних, а найгірше, злочинних рішень. І там, де сільські голови найбільше в таких рішеннях, найсильніше протистояння децентралізації.


Радянська система залишила нам у спадок розгалужену систему рад і районних адміністрацій які «поїдають» не малу суму коштів з бюджету. І ця надмірна розгалуженість стосується не лише влади а й освіти, культури, системи охорони здоров`я. Радянська ідеологія хворіла демонстративністю і не дружила раціональністю.

Якщо ми хочемо вижити, стати цивілізованою країною, нам остаточно і безповоротно необхідно відмовитись від радянського мислення. І ніхто не казав, що це буде просто. Є те, в чому цей процес і болючий! Щоб вичистити гнійник, його треба розрізати!

Та по при це все, кожен, після радянських колгоспів і радгоспів,  має зрозуміти: кошти, які надходили колись на загальні рахунки і йшли на загальне благо, тепер опинились у приватних гаманцях! Ці гаманці не фінансують і не будуть фінансувати школи, лікарні, бібліотеки… Більшість із них зацікавлена в тому, щоб народ у своїй масі ставав якнайбіднішим і віддавав за безцінь, наприклад, свої паї, падав в алкоголізм, наркоманію, входив у борги перед банками, чи просто «падав» у пастки азартних ігор, виїздив на заробітки…

Нічого доброго це не несе. Народ вимирає, країна гине. Щоб вижити потрібно об’єднуватися. Поєднувати зусилля і капітал, відновлювати виробництво.

Народові на місцях все нав’язують оманливу думку, що виробництво не вигідно, що все має бути виключно приватним… Ми мало що знаємо про справжні кооперації і про те, що кожна громада мусить мати свої підприємства. При цьому,  максимально дбати про розвиток малого та середнього бізнесу.

Звичайно, щоб  досягнути такої мети, на посади голів громад мають прийти підприємливі люди, які вміють жити для громади. Та перед цим, треба правильно подумати – а якими мають бути наші громади на Кельменеччині. Одна чи кілька? І чому дехто… так настирливо проштовхує ідею: один район – одна громада? Цей дехто… так щиро бажає смерті Кельменецькому районові?..

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *