Понеділок, Листопад 19

Ми ГІДНІ?..

Річниця Майдану. Черговий пафос і думка: якби я опинилася серед загиблих, а я могла опинитися серед них у будь-якій миті, серед них могла опинитися моя донька, її друзі, чи хотіли би ми оцих свічок, поминальних свят?..

Кожен кмітливий уже подумав – НІ! А чого би хотіли? – Щоб нашу справу продовжили і завершили Перемогою. Перемогою інтелекту, а не емоцій! Щоб люди зрозуміли, що якщо ми не поважаємо Розум, то падаємо в рабство гаманця, у бідність! Бо авторитетом для нас є не розумний, а багатий!

І в пам`яті лише окремих людей залишаються справжні спогади такі, як у письменника Володимира Швкошитного: «Чотири роки тому весь день 18-го і всю ніч на 19-те був на Майдані. Якщо до Майдану віднести й події в Маріїнському парку, потім на Інститутській, на перетині Інститутської з Шовковичною, на куті Садового провулку.

В ніч штурму довелося латати, бинтувати й колоти добрий десяток поранених побратимів, носити коктейлі на барикади, палити в огні все, що могло горіти, адже покришки закінчились досить швидко. 19-го переважно зализували рани і на Майдані, і в нашій юрті.

Вночі було не до сну, отож, за 2 доби поспати не довелось. На світанку 20-го поїхав помитись і передрімати. Повернувся десь одразу по 10-00. На Майдані якийсь небувалий хаос – керує кожен, хто голосніше крикне. Жодної усвідомленої дії годі угледіти.

Біля колишнього Жовтневого стрілянина. Забороняю своїм виходити за периметр Майдану, обмежений барикадою, до отримання узгодженої в єдиному штабі і відданої з трибуни команди. Сам іду до Жовтневого. Зупиняє дзвінок від Віктора Міщишина: “Загинув Толя Корнєєв!” Шок! Він був моєю довіреною особою на виборах в Кам’янці -Подільському. Толя – чоловік солідний, досвідчений, бездумно на автомати б не побіг. Значить – була потреба. А задкувати він не вмів!

Пришвидшую крок. На зустріч проносять поранених і вже мертвих. Раптом стрілянина стихає й назустріч іде цілий натовп майданівців. “Беркутня втікла за автобуси на Інститутській!” – кажуть. Допомагаю хлопцям донести пораненого до Поштамта й повертаюсь в юрту. Тут знову перев’язки, уколи. Згодом знову дзвінок від Міщишина: “Загинув Коля Дзявульський!” Друг! Соратник! Добряк, якого пошукати!
– Вітю! Ти більше не дзвони, брате! Просто приходь. Тепер нас лишилось двоє.
До вечора 23 лютого Майдану я не залишав ні на мить.

Вічна слава героям! А ми маємо бути гідними їхньої пам’яти!»

ГІДНІ… Гідні вміють відстоювати свої права, повстають проти брехні, відрізняють чорне від білого, не ведуться на брехню, вникають у суть справи і не піддаються злочинним маніпуляціям. Скільки серед нас таких?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *