НУ, який з Тараса Григоровича пророк?..

Був кінець лютого 2009 року. По школах України дітям нагадували, що від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, УКРАЇНСЬКОГО ПРОРОКА, виповнюється 195 літ. У школах Яворівщини на Галичині, дали учням завдання написати вірші про поета. В одній зі шкіл вчителька підняла планку завдання: попросила написати вірш у СТИЛІ ШЕВЧЕНКА!

Учениця на ім`я Ярина Вишенська, наречена на честь життєдайного Ярила-Сонця, прийшовши додому запитала: “Мам, а написати вірш у стилі Шевченка можливо?” – Запросто!
– Як?..
– Відкрий і почитай “Кобзар”. Злови мелодію Його віршів. І якщо у тебе у душі є Любов і біль, а в голові жива думка, котру ти хочеш висловити, “поклади” її на МУЗИКУ Пророка!
Дитина перечитала кілька творів з “Кобзаря” раз, потім – другий… Врешті розплакалася… Чому?
– Та Він сказав все те, що хочу сказати я…
– Кажи його словами!

Так народився вірш за котрий Ярина Вишенська, ставши студенткою біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, у 2013-тому, отримала перше місце на Конкурсі авторської поезії:

Ех, Тарасе, Тарасечку! Ім`я Твоє славлять,
Твої вірші декламують, пам`ятники ставлять…
Та НЕ бачать і НЕ чують думи твої БОЖІ:
Бог – калина з цвітом плодом, дівчина й хлопчина,
Що цілуються в коханні, що буде родина!
Бог – Закон Землі і Неба! – НЕ бачать, НЕ чують…
І живуть Твої слова:”Дурні, та гордії ми люди…”
“Якого ж ми раю у Бога благаєм?
Рай у серце лізе, а ми в церкву лізем
Заплющивши очі…”
“Степи мої запродані…” “Сини мої на чужині…”
Отакі, Тарасечку, такі ми і досі! Ні! Ще гірші!
Бо Тарасе, ми розум приспали!
Бо раніше нас, Тарасе, тирани вбивали…
А тепер самі себе! Бандити рідненькі!!!
Перевертні виросли, люба моя ненько!
А народ – німий, “німота…”
Раз піднялись, сто проспали,
Та й уся робота!
Отака-то Правда наша, що Правди немає…
Її вітер в чистім полі без людей шукає!
Бо народ в церквах сидить, молиться… чекає…
Інший люд на заробітках свій край проклинає!
Хто панує?…
А хто вірить, що Бог у кишені…
А Життя ніщо НЕ варте… Так Світ помирає…
Дай нам генія, ВЕЛИКИЙ! Оживи у людях!
Адже ЩАСТЯ завжди поряд. Його темінь губить!
Подумайте, добрі люди! Почуйте Тараса!
Бо Любити Бога, Бога – красу Світу бачить!
Бо любити в Світі Бога – творити Порядок!
Знати ПРАВДУ! Про ВСЕ Правду!
У ній – Бог! Світанок!

У 2014 році Ярина Вишенська і всі її друзі стояли на Майдані. Я пишаюся цими дітьми. Я пишаюся своєю донькою!


Цей вірш зібрав не всі пророчі слова Тараса Шевченка, та він, вустами школярки, висловив гірку Правду. Правду, котрої ми, дорослі, воліємо НЕ бачити! ЧОМУ??? Ми такі розумні чи такі боягузи?..

Ці діти вже мають власну справу і працюють на розвиток інтелекту нації. Вони НЕ здаються. Їхнім розумом захоплюються за кордоном і дивуються – як такі  народжуються в Україні?! Це дитя, не просто з України, а коренем з Дністрівки. Її з друзями кличуть за рубіж, а вони посміхаються і залишаються на рідній землі з вірою, що їх і Тараса Шевченка почують!

Наші діти Правду сприймають краще ніж ми. Ми, як пробіл… Ніяк НЕ можемо вибратися з рабства псевдоідеологій і релігій. Обурюємось! На дивані!!! Насправді – своєю бездіяльністю губимо життя своє і своїх дітей. Як миші, розбігаємось на заробітки…

Матеріал Ангели Ткач-Вишньої.