Четвер, Листопад 22

Ленківчани обурені безгосподарністю сільського голови

До редакції Кельменці.info звернулися мешканці села Ленківці з проханням висвітлити проблеми їхнього села. Публікуємо їхню точку зору і пропонуємо долучатися до обговорення. 

Не збудувати, а зруйнувати; не зберегти, а знищити; не заощадити, а продати. Прикро, але саме таке враження складається, коли реально оцінюєш ситуацію, в якій опинилися наші рідні Ленківці. І якщо хтось думає, що єдине «яблуко розбрату», яке зачепило за живе громаду села, це місцева школа, то він глибоко помиляється. Якщо кожен господар стежить за тим, щоб його подвір’я завжди мало незалежний  вигляд, так і наш сільський голова Василь Присакар мав би турбуватися про стан населеного пункту, рівень його інфраструктури, підвищення якого створило б для ленківчан належні умови проживання.

Але, на жаль, нашу думку, сільському голові не до проблем громади. Ніколи не матиме майбутнього те село, де власні інтереси домінують над потребами загальними, масовими.

Багато запитань виникло у ленківчан до людини, якій уже впродовж багатьох років довіряють, мов капітану, штурвал корабля з надією, що він не залишить їх напризволяще у відкритому морі, та неодмінно цілими і неушкодженими доведе до такої очікуваної суші. Проте, як бачимо, скоро і тій надії прийде час помирати, адже, куди не глянь, – всюди лише болюча статистика, від якої просто розривається серце.

Перше, що хвилює наших односельчан, – землі сільськогосподарського призначення, інформація про цільове використання яких зберігається ледь не під грифом «надзвичайно таємно». Чому одні можуть отримувати гектари земельних наділів, а іншим заздалегідь приготовано шаблонну відповідь: «Землі немає»? Це вже не говорячи про те, яким чином роздавалася прибережна територія села Макарівка.

Чому зі спортзалу, який колись був обладнаний у Будинку культури, зробили так звану «кімнату щастя»? Невже фізичне виховання молоді – пережиток минулого? Більше того, саме приміщення спортзалу навіть, можна сказати, «викинули» з проекту установи, щоб ні в кого не виникло зайвих запитань щодо його теперішнього призначення.

До речі, у жодному із трьох сусідніх між собою сіл – Ленківцях, Коновці та Вороновиці – немає навіть футбольної команди. Яке дозвілля зараз організоване для молоді в селі? Тому й не дивно, що юнаки, а все частіше й дівчата, вечорами просиджують в барах і клубах, витрачаючи зароблені в поті чола за кордоном гроші батьків.

Та найбільшою проблемою села після школи, звичайно, є наші дороги. Минулого року спільними зусиллями громади на їхній ремонт зібрали чималі кошти. Люди самі організували відповідні роботи, завдяки чому було відремонтовано центральну дорогу в межах населеного пункту, аж до виїзду з села у напрямку райцентру. Далі – до Кельменців – асфальтове покриття ремонтував райавтодор.

І якщо перший відрізок шляху досі придатний для експлуатації транспортними засобами, то по іншому подекуди вже неможливо проїхати. Ще бентежить той факт, що восени на сходці села відчиталися про надходження немалих коштів у бюджеті сільської ради, але на ремонт вони не виділялися.

Розбиті дороги у Ленківцях
Поруччя містка в центрі села

Інше питання – чому стан покриття місцевої дороги впродовж останніх років є настільки плачевним? Щодня, за будь-якої погоди, із Вороновицького щебеневого кар’єру нею курсують вантажівки масою у 60-70 тон. На сходці села Василь Присакар сказав, що вирішувати ці проблеми – не в компетенції сільського ради. І тут згадується прислів’я: «Під лежачий камінь вода не тече». А каменю, на жаль, і не треба, щоб під нього текла вода.

Уже разом з ініціативною групою ми вирушили до директора кар’єру Віктора Семеновича, щоб обговорити ситуацію та дізнатися його позицію з приводу нашого занепокоєння місцевими дорогами. Віктор Семенович сказав, що не проти якось владнати проблему, але “сільський голова ніколи не брав у цьому активної участі, не звертався з якимись конкретними пропозиціями”.

Ми висловили прохання до керівництва підприємства або виділяти більшу суму коштів на ремонт ленковецької дороги, або зробити для вантажівок об’їзну дорогу від Коновського цегляного заводу.

Але виникає запитання до сільського голови – чому за стільки років не було ніякого сприяння у встановлення на території села лежачих поліцейських, дорожніх знаків, які б обмежували швидкість руху транспортних засобів? Адже від вантажівок руйнуються не лише дороги, а й придорожні будинки – навіть стіни новобудов, можна сказати, тріщать по швах.

А  у відповідь – тільки тиша. Або: «Це не в нашій компетенції».  Нещодавно розпочалося спилювання сухостою сосен біля сільської ради. Замість того, щоб використати деревину для ремонту підлоги у тій же таки школі, її планують просто продати. Таке враження, що за головування Василя Мелетійовича у селі все тільки продається.

Сухі сосни, які планували продати по 200 гривень за куб.метр
Школа, що потребує ремонту

Хочеться, щоб громада активніше боролася за те, що в неї фактично відбирають – за право жити у селі з належним благоустроєм, адже перспективи для цього є.

Також висловлюємо побажання до місцевих депутатів районної ради більше залучатися до участі у справах, які хвилюють ленківчан. З трьох тільки один – Андрій Горбишен – завжди висловлює свою позицію з приводу тієї чи іншої ситуації та спільно ще з декількома активістами відстоює право села на розвиток, на гідне майбутнє.

На цьому пустирі колись зводили нову школу. Тепер від неї не залишилось й цеглини…

Прикро, та поки що спить свідомість громадян – частіше за все люди залишаються осторонь того, що з дня у день веде село у напрямку «назад».

Школи немає, землі роздано не розуміло кому, а якісні асфальтовані дороги залишилися хіба що на фермах, будівель яких вже давно немає, адже їх також за першої ліпшої нагоди розібрали, розікрали, розпродали… Пане голово, ЗАБАВА закінчилася. Громада вимагає позачергової сходки села зі звітом розподілу земель сільськогосподарського призначення та візитом губернатора… ДАЛІ БУДЕ.

Занедбана пам’ятка жертвам голодомору

Ініціативна група села Ленківці, що підписалось під цим матеріалом:

Григорій Хіміч, Анатолій Шпаркий, Валентин Польський, Юрій Бурдейний, Анатолій Горбишин, Анатолій Веркаш, Володимир Комендант, Михайло Бабій, Володимир Андрущак, Аліна Побережна, Володимир Буряк, Олександр Тімаковський, Василь Струцький, Іван Снегур, Петро Числаш, Олександр Камбуряк, Іван Хіміч, Петро Мотрюк, Генадій Мотрюк, Анатолій Попович, Іван Бербека, Сергій Галай, Валерій Галай, Богдан Цуркан, Марія Хіміч, Микола Колодій, Роман Дарійчук, В’ячеслав Кицюк

Від редакції: ми готові опублікувати на Кельменці.Інфо бачення цієї ситуації керівництва села Ленківці.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *