П'ятниця, Січень 18

Голодомори. Кельменеччина. Людяність.

 

Збігло 85 літ з часу голодомору 1932-1933 років. Пам`ять людська наче відновлена, та сила нації загнана в кут розчарувань і зневіри. І з того кута іще визирають недолюдки, які кажуть: “Що ви розповідаєте! Це, просто, був неврожай!” Цинізм живучий!

Та кожна мисляча людина розуміє: голод – це, звичний для тоталітаризму, метод винищення потенційних бунтівників.

Масове винищення українців вперше відбулося у 1921—1923 роках. Його провели у південних областях Української СРСР. У селян насильно відбирали хліб і вивозили його до Московії, до Західної Європи, в США.

У 1932-1933 роках від голоду порятувалися лише ті регіони які були під Польщею.

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах. Можливо, в СРСР так не вистачало хліба, що це була «виправдана» жертва?.. Та ні! Радянська влада у 1932-1933 роках мала значні запаси зерна в резервах і експортувала його за кордон.

А згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства винищення людей голодом визначалося як убивство. Та цього злочину ніхто не зауважив.

Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.

Говорили про голод на Поволжі, про голод у час блокади Ленінграду. Але не про голодомори на Україні.

За даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. У частині ненароджених – становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

У тому ж таки 1933 році було заборонене вживання української мови у пресі, школах і при веденні документів на Кубані та на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей Московії, на території яких існували українські села і містечка.

Усіх, хто намагався підраховувати кількість жертв, просто, розстрілювали. У Московії ця тема досі під  табу.

Третій голодомор влаштували у 1946-1947 роках. Хліб, якого не вистачало… дарували або продавали за кордон. Так 1946 року з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Королівства Румунія, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, 900 тисяч тон до Польщі.

Людей доводили до такого стану, що люди їли людей! І якщо після цих усіх фактів, після фактів продажу зерна за кордон, хтось тут,  у Кельменецькому районі, скаже, що причиною голоду була посуха, а у нас є такі вчителі історії, то цю людину необхідно відправити до психіатричної клініки на обстеження.

Не хвилюйтеся, на Кельменеччині таким «вчителям» живеться добре! І їм, і їхнім покровителям. Освіта у нас дивовижно «патріотична»!

А ось фото перепоховань 602 жертв голодомору у 1946-1947 роках на Личаківському цвинтарі. У цих трунах ті хто народився серед наших дідів і бабусь. Ці померлі з наших районів. Труни, які можливо, не варто було хоронити на Личакові, а привезти до Сокирян, Кельменців, Хотина і хоч спробувати розбудити свідомість тих, хто ніяк не може зрозуміти: те, що ви будете стояти на колінах перед Московією і продовжувати вірити у її брехню, не захищає вас від руки смерті її терору. Даремно стараєтесь!

У нас сумлінно всі виконують вказівки, розпорядження… Та знаєте, вишиванку треба одягати з чистою душею і любити свою землю, свій народ треба щиро.  За це відповідь доводиться тримати перед Богом! Та хіба варто на це зважати?..

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *