Субота, Серпень 18

Хочеш заміж? Вилізай на піч!

Коли мені бабуся розповіла про звичай свататися, я подумала, що то в бабусі «буйна» фантазія. Та збігли роки, і вже на студентській лаві я отримала шок! Бабуся, виявляється, розповідала правду!

Все любила розпитувати бабусю, а як було колись? Що їли? Що пили? Що одягали? Як працювали?.. А ще питала – як хлопці дівчат вибирали? І бабуся розсміялася: «Які хлопці?! То дівчата вибирали хлопців!»

– Як?..

– А отак! Якщо тобі подобався хлопець, все, що треба було зробити, це прийти до нього до хати. Наче чогось позичити. Колись люди  сіллю ділилися, грань від хати до хати носили, піч розпалити. От поки мама обранця буде тобі те добро рихтувати, ти маєш вмудритися залізти на піч!

– І що?

– А з печі вже ніхто не мав права тебе зігнати! Ти називала ім`я свого обранця і він на тобі женився!

– Але ж він не зобов’язаний!

Проте, виявляється, наші предки чомусь вважали, що зобов’язаний! І порушити цей звичай боялися. Вибір дівчини, котра від цього хлопця вирішила народити дітей, стати матір`ю, був святим!

Я була мала, не все зрозуміла і зовсім не повірила! Та вивчаючи у Львівському університеті ім. І.Франка наукові твори Івана Нечуя-Левицького, я надибала опис точнісінько такого ж, як розповідала бабуся, обрання дівчиною хлопця.

Той факт наштовхнув на думку: моя бабуся розповідала це мені у ХХ сторіччі, у 70-их роках. Зовсім недавно. Якщо її пам’ять донесла це мені, значить у нашому краї ця традиція зберігалася найдовше! Чому?

Цьому є пояснення! Та всім цікавим треба насолоджуватись не поспішаючи. Про сакральну пам’ять Кельменеччини я розповім у наступних матеріалах.

Ангела Вишня-Ткач

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *