Салон ComfortHouse

225 по-звірячому вбитих були з Басарабії?..

1 вересня цього року виповнилось 29 літ як я офіційно працюю в журналістиці. Загалом, уже 30! За цей час написано понад 3 тисячі матеріалів. Серед них і документальні фільми, авторські телевізійні проекти, звичайні інформаційні та аналітичні матеріали на радіо, в газетах, на телебаченні. І лише окремі матеріали залишились у пам`яті на все життя.

2002 рік. Телефонний дзвінок від засновника і голови громадської організації «Меморіал» Євгена Гриніва. Людина особлива. Один із авторів Трисуття, тобто Тризуба, як герба України. На той час Євген Гринів був депутатом Верховної ради України. А тут запрошення: «Їдьмо, до Жовкви! Знайдено нові жертви радянського терору.»

Був суботній день і на зйомку я взяла свою семилітню донечку, бо її, просто, не було на кого залишити.

Коли ми приїхали до монастиря отців Василіан, я безпечно відпустила донечку і вона побігла на перед до приміщення, де були розкладені останки. Коли ми увійшли через кілька хвилин за нею, оніміли! На стелажах у два поверхи лежало 225 зібраних по-кісточці людських скелетів.

Моя дочка, наче закам`яніла, стояла перед великим столом посередині цього амбару. На столі лежали скелетики  немовлят, дволітніх-чотирирічних дітей… В цей день у неї закінчилося дитинство. І на всіх 100 % запрацювала свідомість. Бо навіть, якщо вона не зрозуміла, то побачила, що світ не такий безпечний як здається… І люди можуть перетворюватися у звірину не змінюючи подоби…

Загалом, у похованні було знайдено 70 дитячих скелетів. Убиті, переважно були жінки. Перед знищенням, їх роздягали до гола. Жодних елементів одягу, як в інших похованнях, не збереглося.

 

Зате в долоньках одної дитини було знайдено радянську монетку за 1947 рік, у піску завалявся і зберігся обривок газети за цей же рік.

Більшість знищених, були вбиті у спосіб проламлення черепа важким металевим предметом. Тобто, на них «економили» кулі! Всі тіла були скидані у підвал монастиря і засипані піском.

Натрапили на них випадково. Простукували стіни, бо по плану монастиря, підвалів не було, а з вигляду і за логікою, вони мали би бути. Виявилось – Є! І зі страшними скарбами. А плани, совєти, майстерно перемалювали. З вигляду ніхто би не сказав, що ті папери планів не первісні… І стіни були замуровані так, що й підозри не з`являлося, що за ними могильник!

У 1947 році у приміщеннях Жовківського монастиря знаходилось радянське НКВС. Вбитих у його застінках, навіть не вивозили. Та чому серед жертв стільки дітей і жінок?..

Коли опитали місцевих людей, з`ясувалось, що ці люди не галичани. Що це ті, кого привезли із залізничної станції Підзамче, що у Львові. А привозили звідти виловлених втікачів від голоду із Басарабії.

Тобто, ці по-звірячому вбиті діточки і їхні матері, – це люди із теперішніх Сокирянського, Кельменецького та Хотинського районів. Усіх їх похоронили на міському цвинтарі у Жовкві. Та чи варто це було робити?! Можливо, цих 225 останків необхідно було привести на Басарабію, поділити на ці три райони і щоб тут згадали 46-47 рік голоду, тиф 44-45-го років, вивезених у Сибір і хто, і коли, насправді, у цих селах розстріляв єврейські родини?.. Бо щось далеко не все сходиться у правді!

Ангела Ткач-Вишня

  • Гость: Бессарабії