Салон ComfortHouse

Спогад…

Чергова річниця Майдану… Цей День тепер згадують у школах, проводять пам`ятні зустрічі… Виконують «пункт» з плану роботи?.. У більшості саме так! Чергова галочка… Бо як дивитися учням на вчителя чи директора школи, котрий вчора агітував за Януковича, а сьогодні одяг вишиванку і розповідає про величність Майдану?


Запитайте такого вчителя: а що насправді зробив Майдан? Загинули люди?! Сотня?..

Чи багато в Кельменецькому районі тих, хто думав, що Януковича можна зігнати з президентського крісла?.. Міркуємо, що у багатьох це питання викликає посмішку. Цей район «справно» віддав йому голоси на президентство. Ми навчені вірити…

В одному селі запитала: «У вас є такі, що завтра з хлібом і сіллю підуть зустрічати Путіна?..» Відповідь: «Пані, я вам з нашого села список таких складу і з Кельменців також! Вони всі нині у вишиванках, гімн співають, та України вони ні в серці, ні в душі не мають! І знаєте, що найцікавіше? Вони всі при посадах, при роботах… Там є і порядні! Але дуже мало! Ми з Радянського Союзу не вийшли!»
Невже це правда?.. Дуже хочеться списати це на осібну думку…


Пригадую, коли між тижнями на Майдані приїхала додому. Зайшла в маршрутку до села, а на мене дивляться переляканими очима, бо на сумці жовто-блакитна стрічка! Душа кричала: «Та я ж в Україні! В Незалежній державі вже друге десятиліття! Стрічка, всього-на-всього, символ нашого стягу!»

Мужчина з докором запитав: «А ви не боїтеся?..» Я відповіла запитанням: «Вас?..»
Були й ті, хто підтримував. На словах… І я вдячна кожному, хто підтримав нас справою! Продуктами, коштами!

Хто не плакав: «Майдан, Київ засмітили…» Засмітили – прибрали! Диявола зняли! Видобуток сланцевого газу не допустили. Владу взяти не зуміли. На Майдані стояли тисячі, а голосували мільйони… Суспільство… І свідомість цього суспільства на ту мить була далека від того, щоб зробити правильний вибір. Повірте, за те, що ми нині маємо, справжні майданівці не голосували!

Імен всіх загиблих на Майдані, тих, що пропали безвісти, ми не знаємо. І мороз пробігатиме тілом до смерті при кожному спомині, коли дивишся на палаючий Будинок профспілок, розумієш, що там горять живі люди, а допомогти не можеш! Як ви думаєте, які думки пробігають в такі миті у свідомості, в душі? Просто біль, відчай? Ні! Зло проклинаєш на смерть!

 

 

Ангела Ткач-Вишня.

  • Гость: https://www.youtube.com/watch?v=9iEHnKjBd0M